Загальні
психологічні закономірності функціонування і розвитку особистості в дитячому та
підлітковому віці.
Психічний і особистісний
розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної
ситуації розвитку – навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі
провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова
соціальна позиція. Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя
дитини від 6-7 до 10-11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей
у початкових класах. Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу
життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості.
Перехід до шкільного життя пов’язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової
на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу
діяльність – вчиться – і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують
її. Якщо гра дошкільника була необов’язковою і батьки могли будь-коли її припинити,
з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є
обов’язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою.
Навчальна діяльність має
яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно
дорослих і однолітків, змінює її самооцінку перебудовує взаємини в сім’ї. З
цього приводу Д. Ельконін зазначав: «саме тому, що навчальна діяльність є
суспільною за своїм змістом (у ній відбувається засвоєння усіх надбань культури
та науки, нагромаджених людством),суспільною за своїм сенсом (вона є суспільно
значущою і суспільно оцінюючою),суспільною за своїм виконанням (виконується
відповідно до суспільно вироблених норм), вона є провідною у молодшому
шкільному віці, тобто у період її формування». У молодшому шкільному віці
відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до
свідомо-вольової. Шкільне життя вимагає систематичного та обов’язкового
виконання дитиною багатьох правил.
Зміна соціальної ролі дитини,
поява нових обов’язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями.
Спочатку вона захоплена тільки навчанням, мало вступає в контакт з однолітками
і певний час відчуває себе чужою, хоч ще недавно у дитячому садку постійно
спілкувалася з ними. Життя в школі пов’язане з особистістю вчителя. Його
позиція стосовно дитини відрізняється від позиції батьків чи вихователя з
дитячого садка, який певною мірою перебирав на себе функції батьків. Стосунки
школяра з учителем складаються тільки в процесі навчальної діяльності, є
жорстко регламентованими організацією шкільного життя, а відповідно – більш
діловими і стриманішими. У зв’язку з цим дуже важливими для педагога є знання
особливостей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання допомогти йому
повноцінно включитися в нове життя.
Становлення і розвиток особистості у
молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до
нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей
і особливостей) та інтеграція (включення у групу ровесників). Школяр потрапляє
в зовсім нову для нього групу ровесників-однокласників, яка через відсутність
спільно розподіленої навчальної діяльності є дифузною (взаємопроникненню). Цією
групою керує педагог. Порівняно з вихователем дитячого садка він є більш
референтним (авторитетним) для дітей, оскільки, використовуючи арсенал оцінок,
впливає на їхні стосунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формує
ставлення дорослих до дитини та її ставлення до себе як до «іншого». Фактором
розвитку особистості молодшого школяра є не стільки навчальна діяльність,
скільки ставлення дорослих до успішності, дисциплінованості, старанності
дитини.
Отже, вступ дитини до школи, перехід від
сімейного виховання до системи шкільного навчання і виховання є важливим і
складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в її житті і
розвитку. Діти молодшого шкільного віку спершу надають перевагу навчанню як
суспільно-корисній діяльності взагалі, потім їх приваблюють окремі види
навчальної роботи (читання, письмо, малювання), пізніше вони починають
самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на навчально-теоретичні,
цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності. Педагогові важливо
зберегти та зміцнити інтерес дітей до навчання. Навчальна діяльність передбачає
перебудову під дією педагогічного впливу ставлення дитини до навколишньої
дійсності. У молодших школярів урок повинен складатися з кількох об’єднаних
спільною метою частин, їх діяльність має бути різноманітною. Важливо, щоб
заняття містили в собі елементи гри.
Керівництво процесом навчання полягає у
спонуканні зовнішньої і внутрішньої активності учня, в результаті чого він
засвоює знання, виробляє вміння і навички, розвивається як особистість. На
розвиток особистості молодшого школяра впливають й інші види діяльності. Його
інтерес, наприклад, до різних видів художньої діяльності (мовлення, малювання,
заняття музикою, ліплення, виготовлення аплікацій) зумовлений не тільки
доступністю і привабливістю цих занять, а й віковими особливостями дітей.
Важливою умовою гармонійного розвитку
молодшого школяра є прилучення його до праці. В процесі навчальної діяльності
розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку:
довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати
навчальну діяльність, рефлексія.
На думку Л. Виготського, саме в молодшому
шкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її
ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими
людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за
власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї
поведінки відповідно до соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки знання
учня про результати навчальних досягнень, його уявлення про власні можливості у
навчальній діяльності, а й ставлення до себе як до виконавця вимог учителя,
батьків, як до носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість,
акуратність, кмітливість та ін.). Учні молодших класів передусім усвідомлюють і
оцінюють у собі якості, які характеризують їх як школярів. Самооцінка дітей
особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими. Позитивне
спрямування дитячої активності є психологічною основою становлення особистості,
яка сприяє формуванню потреби у постійному самовдосконаленні.
У молодшому шкільному віці формуються
основи спрямованості спонукальної сфери ; продовжують розвиватися основні
пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам’ять, уява, мислення і
мовлення). Наприкінці молодшого шкільного віку ці властивості і процеси
перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і
опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у
школі і вдома: навчання, спіл-кування, гра, художня діяльність, праця та ін. Зі
вступом до школи дитина має достатній рівень розвитку гостроти зору, слуху,
розрізняє форми і кольори предметів. У молодших школярів уже формується
довільна увага. Цьому сприяє чітка організація їх дій за зразком, а також дій,
якими вони можуть керувати і які можуть контролювати. Молодший шкільний вік є
сенситивним періодом для розвитку пам’яті коли особливо динамічно змінюється
співвідношення мимовільного й довільного запам’ятовування. Інтенсивно
розвивається довільна пам’ять, хоча мимовільна теж активно використовується.
У початкових класах збагачуються й
урізноманітнюються витвори уяви дитини, збільшується швидкість утворення
образів фантазії. У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне
мислення, процес навчання стимулює розвиток абстрактного мислення. Зі вступом
дитини до школи відбувається перехід від безпосереднього чуттєвого сприймання
світу до сприймання, вираженого в абстрактних поняттях. Те, що раніше вона
фіксувала у своєму мисленні як об’єкт із певним набором ознак, отримує наукове
осмислення.
Протягом молодшого шкільного віку в дітей
формуються такі мислительні операції, як аналіз, синтез, порівняння,
абстрагування, узагальнення. З початком навчання особливого значення набуває
формування грамотності школяра, передусім читання і письма – форм символічної
комунікації, які здійснюються з допомогою уваги, сприймання, пам’яті, асоціацій
з наявними знаннями і конкретного контексту. Завдяки їм діти налагоджують
зв’язок із зовнішнім світом, впливають на свій внутрішній світ.
Основними ознаками розвитку інтелекту
молодшого школяра є якість знань, уміння застосовувати їх на практиці,
орієнтування в матеріалі, самостійне набування знань, знаходження нових
способів навчальної роботи, темп і легкість засвоєння нового матеріалу,
міцність запам'ятовування, самостійне формулювання запитань, що логічно
випливають з відомих у задачі співвідношень, знаходження можливих способів
розв'язування нетипових завдань.
Отже, молодший шкільний вік є
періодом інтенсивного психічного та особистісного розвитку. Новоутворення, що
виникають у цей час, навчальна діяльність створюють передумови для переходу
молодшого школяра до підліткового періоду.
Підлітковий вік є першим
перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в
інтелектуальній та емоційній сферах особистості підлітка (інтенсивний,
нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.),
породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні,
рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими. Підлітковий
вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму.
Психологічні особливості підлітків науковці пояснювали фактом статевого
дозрівання, яке є домінантою розвитку в цьому віці, вважаючи кризи неминучими,
біогенетично зумовленими. За таких умов найраціональ-нішими, за переконаннями
С. Холла, є методи пасивної педагогіки, оскільки втручання в розвиток підлітка
для того, щоб змінити, виправити його, є недоцільними і шкідливими, бо не можна
змінити природу.
Особливості проявів і перебігу
підліткового періоду залежать від конкретних соціальних обставин життя і
розвитку підлітка, його соціальної позиції у світі дорослих. Вирішальна роль у
його психічному розвитку належить передусім системі соціальних відносин (
відносин із навколишнім світом ). Біологічний чинник впливає на підлітка
опосередковано – через соціальні стосунки з оточенням. У підлітковому, як і в
молодшому шкільному віці, основним соціальним середовищем дитини залишається
школа. Зовнішні умови розвитку тісно пов’язані із внутрішніми. На основі
вищого, ніж у молодших школярів, рівня психічного та особистісного розвитку
відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних
тенденцій особистості підлітка. На цьому етапі у дитини виникає специфічний
комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі
ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих.
Основним чинником розвитку підлітка є його власна соціальна активність,
спрямована на засвоєння важливих для нього зразків поведінки і цінностей,
на побудову стосунків з дорослими,
ровесниками. Підлітки включаються у різні види суспільно корисної діяльності,
що розширює сферу їхнього спілкування, можливості засвоєння соціальних
цінностей, сприяє формуванню моральних якостей особистості. У підлітковому віці
провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і
ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на
розвитку психіки та особистості загалом.
Для підлітка характерна зміна ставлення
до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати
поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка є дещо
суперечливими до дорослого. Він прагне самостійності, протестує проти опіки,
контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу за необхідності долати
проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди
відверто зізнається в цьому. Підлітки багато чого довіряють дорослим, якщо відчувають
прихильність з їхнього боку, байдужість дорослих вони сприймають боляче.
Відсутність взаємної довіри не лише ображає, а й завдає значної шкоди їх
морально-духовному розвитку. Наявність дорослого друга є найважливішою умовою
нормального розвитку, гармонійного становлення особистості. Важливе значення
для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі
єдності інтересів, захоплень.
У зв’язку з появою у дітей підліткового
віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими
супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами
грубості, впертості. Це пов’язане, як правило, з прагненням до самостійності,
яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми
думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості,
насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. У підлітковому віці дитина
більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на
спільних інтересах та вподобаннях. Отже , спілкування у підлітковому віці є
провідною діяльністю, без нього неможливий нормальний розвиток. Тільки в
контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої
можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.
Підлітковий вік характеризується такими
специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у самоствердженні.
Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в
суспільстві. Він передбачає засвоєння суспільних вимог до особистості,
діяльності, стосунків і поведінки дорослих. Підліток намагається долучитися до
життя і діяльності дорослих шляхом наслідування. Спершу він переймає те, що
доступніше для нього: зовнішній вигляд і манеру поведінки.
З прагненням підлітка швидше стати дорослим
пов’язана провідна для нього потреба в самостійності і незалежності. Його
здатності самостійно регулювати свою поведінку сприяє досягнутий рівень
психічного та особистісного розвитку. Підліток краще, ніж молодший школяр, розуміє
себе, може аналізувати свої вчинки, хоч
йому ще важко передбачати їх наслідки. Його поведінка більш осмислена, не така
імпульсивна, як молодшого школяра, він краще володіє собою. Постійна взаємодія
підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед
них, що є одним із домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Старший підліток
потребує товариства ровесників, але його самоствердження виявляється у
прагненні утвердитись у власних очах, а не в очах оточуючих. У роботі з підлітками
дорослі повинні зважати на основні новоутворення, оскільки вони тісно пов’язані
із суперечностями цього віку, розв’язання яких є поступом у розвитку
особистості.
Підлітковий вік є сенситивним
для розвитку самосвідомості особистості. У підлітків виникає інтерес до себе,
якостей своєї особистості, потреба оцінити, порівняти себе з іншими,
розібратися у своїх почуттях і переживаннях. На основі розвитку самосвідомості,
зростання вимог до себе, нового становища серед ровесників і старших у них
з’являється прагнення до самовиховання. Вони намагаються розвинути в собі
позитивні якості, подолати негативні риси.
Індивідуальний підхід у виховані
підлітків повинен ґрунтуватися на врахуванні потреби ставлення до дитини як до
особистості, відмінностей у статі, темпераменті, інтелекті, здібностях і
характері. Педагог покликаний допомагати підліткам у виборі індивідуальних
(соціально прийнятних) шляхів самовираження, засобів самоствердження.
У підлітковому віці самооцінка стосується
переважно основних моральних якостей: доброти, честі, справедливості.
Самооцінка є досить різноманітною, різнобічною, узагальненою за змістом. Старші
підлітки оцінюють не тільки окремі риси характеру, а й свою особистість
загалом. Вони виявляють певну соціальну зрілість, усвідомлюють себе готовими до
життя особистостями. Це виражається в самооцінці якостей, що характеризують їх
як діяльних суб’єктів (рішучість, витримка, сміливість, почуття власної
гідності, вміння відстоювати свої інтереси).
У процесі самооцінювання
підліток виявляє свої можливості для прийняття важливого для нього рішення,
бере на себе певні обов’язки. Саме самооцінка є передумовою його свободи
вибору. Із самооцінкою тісно пов’язаний рівень домагань, спрямованих на
майбутню діяльність підлітків. На рівень домагань підлітка впливає визнання
його можливостей як значущими іншими, так і собою. Як відомо, в розвитку
самосвідомості важливе значення має адекватність рівня домагань можливостям
дитини. Формування адекватної самооцінки і рівня домагань важливе для правильного
сприйняття підлітком вимог інших, пробуджує і стимулює його прагнення до самовиховання.
У підлітковому віці основою мотивації
стають цінності, однак система ціннісних орієнтацій дитини перебуває ще на
стадії формування. Підліткова пора є дуже сприятлива для розвитку моральної
свідомості та самосвідомості, які створюють можливості для регуляції поведінки
дитини.
На підлітковий вік припадає активний
пізнавальний розвиток особистості. Упродовж цього періоду триває розвиток
мислення, пам’яті, формується цілісніше усвідомлення того, що відбувається
навколо, розширюються межі уяви, діапазон суджень. Когнітивний розвиток у
підлітковому віці характеризується розвитком абстрактного мислення, логічної
пам’яті, використання мета когнітивних (пов’язаних з виробленням стилю
інтелектуальної діяльності) навичок. Ці фактори суттєво впливають на зміст
думок підлітка, його здатність до моральних суджень. Важливою ознакою розвитку
мислення, що розкривається саме в підлітковому віці, є схильність до
експериментування, яка полягає в небажанні все приймати на віру. Підлітки
виявляють широкі пізнавальні інтереси, пов’язані з прагненням усе самостійно
перевірити, особисто впевнитися в істинності знань, думок. Для підлітків
характерна підвищена інтелектуальна активність, стимульована не тільки їх
природною допитливістю, а й бажанням розвинути, продемонструвати свої
здібності, отримати високу оцінку. Підлітковий вік є порою динамічного розвитку
таких індивідуальних особливостей мислення, як творчість, самостійність, гнучкість.
Розвиток пам’яті відбувається у напрямі її інтелектуалізації. Процес
запам’ятовування зводиться до мислення, встановлення логічних зв’язків між
елементами інформації, яку необхідно запам’ятати, а пригадування полягає у
відтворенні матеріалу за цими зв’язками. Для підлітків пригадувати – значить
мислити.
Основним завданням педагога у роботі з
підлітками є цілеспрямований розвиток процесів пам’яті: запам’ятовування,
збереження, відтворення, а також логічної пам’яті, що визначально впливає на
розвиток їх інтелекту і здібностей. У цьому віці розвивається стійкість уваги –
здатність тривалий час зосереджуватися на абстрактному, логічно організованому
матеріалі.
Пізнавальний інтерес підлітків виявляється
в їх зацікавленні пізнавальною діяльністю, у процесі якої вони оволодівають
змістом навчальних предметів, необхідними вміннями та навичками. Він є чинником
успішного навчання і розвитку особистості школяра. Сфера пізнавальних інтересів
підлітків виходить за межі школи, набуває ознак пізнавальної самодіяльності –
самостійного пошуку та набуття знань, формування корисних умінь і навичок. На
основі розвитку пізнавальних процесів активно розвиваються у підлітковому віці
монологічне, діалогічне і писемне мовлення. Мовленнєвий розвиток пов’язаний з
поєднанням і взаємопроникненням мислення та мовлення.
Отже, у підлітковому віці розвиваються
словесно-логічне мислення, монологічне і писемне мовлення, розширюється їх
словниковий запас, удосконалюються навички оперуванням словом, відбуваються
становлення довільності пізнавальних процесів, вироблення індивідуального стилю
інтелектуальної діяльності, виникають стійкі пізнавальні процеси.
