Година спілкування

Особливості адаптаційного періоду першокласників Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового оточення, нових умов життя називається адаптацією. Дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах. Будь-які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, які потребують особливої уваги педагогів і психологів. Лікарі педіатри сьогодні зауважують різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно перебувають у стресових ситуаціях. Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого. Якщо в родині негаразди і дитина постійно перебуває у сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як співучасник до їхніх сварок і з’ясувань стосунків, то можливо ніхто не здивується, коли у дитини з’являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які як відомо будуть блокувати розвиток у дитини її таланту. Дитинство – важливий період життя людини, це не підготовка до майбутнього дорослого життя, дитинство – це і є яскраве, неповторне, самобутнє життя. І від того, як воно минає, хто веде дитину за руку в дитячі та юні роки, що ввійшло в її розум і серце з навколишнього життя – залежить те, якою людиною в майбутньому вона стане. Дитина фіксує все: і те, як ви себе поводите, що і як ви кажете. В.Сухомлинський говорив, що перш ніж давати знання, потрібно навчити думати, сприймати, спостерігати. Без повноцінної адаптації немає внутрішньої рівноваги особистості, впевненості у завтрашньому дні, людської поваги, допомоги, творчості – навчальної, професійної, духовної. Без адаптації неможлива соціалізація – щоденний процес входження дитини у нові соціальні ситуації, у нові системи взаємодії з оточенням. Адаптацію визначають не тільки як процес пристосування до успішного функціонування у певному середовищі, але й як здатність до подальшого психологічного, особистісного, соціального розвитку. Як і ми, дорослі, діти 6-7 років реагують на стан невизначеності всією своєю cутністю: у них порушується біологічна і психологічна рівновага, знижується опірність до стресів, зростає напруженість. Можуть з’явитися стан тривоги, капризи, впертість, не зосередженість, замкненість, демонстративність. Початок навчання дитини у школі – складний і відповідальний етап в її житті. Діти переживають психологічну кризу, пов’язану з необхідністю адаптації до школи. Здійснюючи психологічну адаптацію дитини до школи слід враховувати такі характеристики: по-перше змінюється соціальна позиція дитини, з дошкільника вона перетворюється на учня, у неї з’являються нові та складні обов’язки, учитель виступає представником соціуму – він задає вимоги і норми, орієнтує школяра в тому, як йому слід поводитися, що та як робити; по-друге у дитини відбувається зміна провідної діяльності. До початку навчання у школі малята зайняті переважно грою. З приходом до школи вони починають опановувати навчальну діяльність. Основна психологічна відмінність ігрової і навчальної діяльності полягає в тому, що ігрова є вільною, а навчальна – побудована на довільних намаганнях ; по-третє важливим чинником психологічної адаптації до школи є соціальне оточення. Від ставлення вчителя до дитини залежить успішність її подальшого навчання; успішність процесу адаптації визначає ще й те, наскільки твердо вона змогла закріпити свою позицію серед однолітків. Оскільки навчання учнів 1-го класу здійснюється з урахуванням особливостей фізичного і психічного розвитку дітей, їх вікових та індивідуальних можливостей, слід зазначити, що готовність до систематичного навчання визначається взаємопов’язаними компонентами: фізичною готовністю (станом здоров’я і фізичним розвитком дитини), інтелектуальною та особистісною готовністю. Особистісна готовність характеризує вміння дитини орієнтуватися в навколишньому світі, запас її знань, ставлення до школи, самостійність дитини, її активність та ініціативність, розвиток потреби у спілкуванні, вміння встановити контакт з однолітками і дорослими. Інтелектуальна готовність дитини до школи включає в себе розвиток фонематичного слуху, зорового сприймання, образних уявлень, розвиток таких психічних процесів, як сприймання, увага, спостережливість, пам'ять, уява, а також розумовий та мовленнєвий розвиток. Спочатку ставлення дитини до навчання часто залежить від думки батьків. Щоб допомогти дитині – першокласнику, батькам слід дотримуватися певних рекомендацій: 1.Налагодити режим навчання, відпочинку і таких розваг, від яких дитина отримує позитивні емоції. 2.Спочатку потрібно реагувати на «погані» ( на думку батьків) результати дитини спокійно, намагаючись допомогти. Часто батьки з «престижних» міркувань вимагають від дитини високих результатів. При цьому змушують переписувати завдання по декілька разів, викликаючи цим самим негативне ставлення до самого процесу навчання. Потрібно роз’яснити дитині, що та як зробити, щоб підвищити оцінку, щоб більше знати та вміти. Стимули при цьому мають бути позитивними, але в жодному разі не «торгівлею»: «Ти вивчи, а я тобі щось куплю або дозволю». 3.Надавати допомогу у вигляді повторних роз’яснень, але задану задачу у школі дитина має розв’язати сама. 4.Показувати дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення. 5.Не можна ніколи говорити дитині, що вона гірша за інших. 6.Потрібно чесно і терпляче відповідати на будь-які запитання. 7.Не домагатися силою. Примус – найгірший варіант морального виховання, примус руйнує особистість дитини. Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять. Психологічна підтримка дитини батьками – одна з основних і важливих умов позитивного адаптаційного періоду. Щодо рівня адаптації учнів перших класів до навчання у школі за результатами перевірки готовності дітей до школи, то він є задовільний. У 8 учнів високий рівень готовності; 21 учень має середній рівень готовності; у 2 учнів низький рівень готовності. Необхідно підтримувати першокласників у їх бажанні домогтися успіху. У кожній роботі обов’язково знаходьте, за що можна було б похвалити. Пам’ятайте, що похвала та емоційна підтримка («Молодець!», «Ти так добре впорався!») здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення. Виховуйте у дітей самоконтроль, самоаналіз та само оцінювання. Найпростіший спосіб – порівняння сьогоднішнього рівня виконання з попереднім. Акцентувати увагу навіть на незначних перемогах, щоб діти бачили їх і намагалися досягати більших результатів. Відзначайте старанність кожної дитини. Коли навчання для дітей радість, то школа для них не є проблемою. Найкраща підготовка до майбутнього – це формування у дитини внутрішнього комфорту, впевненості перед кожним новим кроком, відчуття повноти життя.